Ми в  цій  землі  житами  проросли, щоб  голоду не знали  люди  вічно

Скорботні  дні в  історії  України – дні  пам’яті  жертв  голодоморів,  схиляємо  голови,  запалюємо  свічі  пам’яті,  у  зажурі  перегортаємо  сторінки  жахіття,  яке  пережили  мільйони  українців.

Жертвами  сталінського  режиму  стали  дорослі  і  діти,  родини  і  цілі  села,  які  були  приречені  на  голодну  смерть. Про це  сьогодні  не  маємо  права забути.  Історія  зберегла  спогади  про  тривожні  приклади знущань  над українцями,  які  на  своїй  рідній  родючій  землі  були  жорстоко  покарані  ворогом. Про  це  читаємо  у  книгах,  у  переказах  очевидців, які передають  від  покоління до  покоління.

Цій  темі   читачі  Шипівецької  бібліотеки  - філії  присвятили  годину   скорботи  «Ми в  цій  землі  житами  проросли, щоб  голоду не знали  люди  вічно».

Про  трагедію   голодоморів  1921 – 1922 роки,  1932 – 1933 роки,  1946 – 1947  роки  розповіла  завідуюча   бібліотекою С.П. Золота,  яка  ознайомила із літературою,  що  є у фондах  бібліотеки  біля книжкової  виставки «Розп’ята  душа  на  хресті  всевишньої  держави». Активні  читачі  бібліотеки Марія  Слободян  та  Галина Золота  читали  поезії  Антоніни  Листопад

«Біла  молитва  братика»,  «Остання  колискова», «Господи,  де Твої  дві  рибини?», «Полум’я  скорботи»,  «Колискова» ,  «Так,  світ  очікує  сьогодні»,  «Голодомор – жорстокий  час». 

Учасники   заходу  запалили  символічну  свічу  пам’яті  і  вшанували хвилиною мовчання  безневинні  жертви  голодоморів.